Буша-2013

Заповідник «Буша» - машина часу, що повертає у минуле

       Ініціаторами весняної екскурсії стали учителі української мови та літератури Сайчук Віталій Петрович та Кашуба Тетяна Степанівна. Разом зі своїми учнями вони відвідали Державний історико-культурний заповідник «Буша». 

         Наказом Міністерства культури у 2000 році у Буші створено заповідник, на території якого є залишки фортеці, скельний язичницький храм 2-10 ст. н.е., парк кам’яних скульптур під відкритим небом, павільйон трипільської культури, музей народних ремесел.

         З усім цим надбанням ми мали змогу познайомитись. Екскурсовод, що супроводжувала учнів та вчителів, повідала цікаві історичні факти про заснування села та історичні події XVІІ століття. Її розповіді стали тією машиною часу, що повернули нас на декілька століть назад.

Далі коротко ознайомились з історію села. Цікаво, що колись це було найбільше село Вінницької області, яке нараховувало 16 тисяч жителів.

Село Буша розташоване між трьох гір (Попова, Татарська, Лиськівська) і трьох рік (Мурафа, Бушанка, Суха Бушанка).

         У 17 столітті у Буші нараховувалось приблизно 400-450 дворів, 8000 населення. Кам’яний замок мав 4 вежі, під якими у 16-17 столітті розміщувались  порохові підвали.

         Далі екскурсовод повернула нас у 1654 рік. Розповівши, що Потоцький на чолі поляків вирішив захопити фортецю. Але це єдина фортеця в Україні, яка не здалась полякам без бою. 8 тисяч осіб стали на її захист. Тут були загони козаків, гайдамаків, опришків. Бушанці мужньо відбили перший наступ. Після оборони дзвонили дзвони семи церков, які сповіщали про перемогу. Це свідчить про те, що Буша – це велике містечко, оскільки мало аж сім храмів. Але радість мешканців була передчасною. Поляки прислали гінця до бушанців. 29 листопада 1654 року розпочався штурм Буші. Сотник Тарас Зависний командував обороною. Його жінка чи дочка Мар’яна, достеменно не відомо, спустилася в підвал з дитиною. Коли до фортеці наблизилося багато ворогів, вона обняла дитину, підпалила смолоскипом порох в бочках, на яких сиділа разом з дитиною... Пізніше знайшли залишки її тіла, які поховали недалеко від вцілілої вежі та насипали могилу, що  символізує мужність Мар’яни Зависної. На могилі встановлено надгробну плиту. Наша група постояла декілька хвилин мовчки, щоб вшанувати пам’ять жінки-патріотки та висловити свою вдячність за оборону рідної землі.

З чотирьох замкових веж вціліла лише одна. Щоб оглянути її, ми піднялись по сходах. Всередині будівлі перед нашим зором постало велике  полотно Миколи Олійниченка, художника з Могилева-Подільского, що  відображає події 1654 року. З вежі розкинувся мальовничий краєвид непереможної Буші.

         Наступним кроком екскурсії став пороховий підвал, до якого зберігся вхід. Колись в таких підвалах зберігали порох і зброю, тобто він слугував  складом для зберігання боєприпасів. Нам дозволили зазирнути всередину та ступити лише декілька кроків, бо, як пояснили,  підвали ще не зовсім досліджені. Але точно відомо, що вони сполучали підземні ходи всього містечка.

         На території фортеці відновлена церква святого Феодосія.

    Далі ми оглянули житло трипільців. Перед павільйоном розташовані язичницькі скульптури, які символізують стихії природи – вогонь, повітря, землю, воду. Посередині – скульптура трипільської богині, виготовлена за зразком глиняної, знайденої при розкопках. Павільйон трипільської культури (період Трипілля – 4-3 ст. до н.е.), збудований у язичницькому стилі: має круглі вікна з рівносторонніми хрестами, які, як вважали наші предки, служили оберегами.

У 2005 році на території села проводились розкопки. На глибині 90 см. було віднайдено стіни спаленого трипільського будинку. Також знайдено рештки посуду, знарядь праці, глиняні статуетки. Над розкопкою було зведено павільйон, щоб вберегти знайдений будинок від руйнування.

Після оглядин трипільської оселі нас повели до наступного культурного надбання. Просто неба ми побачили силу-силенну скульптур із каменю, що створені майстрами XX – XXІ століття. Парк кам’яних скульптур виник у 1986 році. Скульптори витесали з каменю історію цього прекрасного села. У парку представлено понад 200 скульптур. Це другий у Європі парк скульптур під відкритим небом.

На декількох з них екскурсовод акцентувала увагу, детально розповівши про деякі з них. Першою була представлена скульптура «Ворота бажань». Ми довідались, що коли автор почав працювати над нею, то камінь розколовся на дві частини. Скульптор дуже засмутився, але потім вирішив з цих частин створити ворота. Жінка порадила нам пройти через ворота, торкнутися їх руками, оскільки вважається, що ця скульптура виконує бажання. Загадавши бажання, ми рушили далі.

Неподалік кам’яних воріт височіє скульптура козака Михайла, який і  сповістив про облогу Буші. Повідомив бушанців і відразу помер , бо по дорозі був важко поранений.  

         Далі нам розповіли про те, що у 1986 році під час впорядкування території знаходили кістки 350-річної давності – кістки людей, які охороняли Бушу, так з’явилась братська могила на території заповідника.

Потім нашу групу повели до найзагадковішої частини заповідника – християнського наскельного храму.

Перед храмом ворота «Місяць і сонце» кам’яна скульптура. Треба пройти ворота, підійти до скульптури «Сірин – птах щастя» і торкнутися її. Вважається, що людина, яка доторкнеться до скульптури стане щасливою.

Християнський наскельний храм – це друга пам’ятка державного значення. Давній храм – це загадка, таємниця цього села, яку не можуть розгадати досі. Овсяний знайшов його і зробив надпис польською мовою.

Тут був Антонович, який на з’їзді археологів в Одесі сказав, що нічого подібного не бачив.

На одній із стін (2-10 ст. н.е.) є язичницьке зображення: дерево, ромб (символізує поле), жінка, півень, олень, квадрат, в якому колись був надпис: «Я єсьм бог князя Олега». На жаль, цей надпис не зберігся.

      За час перебування у храмі під відкритим небом ми відчули всю загадковість даного місця. Своїми розповідями екскурсовод повернув нас у сиву давнину, щоб  стати свідками далекої минувшини, яку ще необхідно комусь розгадати.

         На завершення ми відвідали Музей народних ремесел, що розташований в українській хаті, яка розписана давнім орнаментом.  У музеї представлені цікаві експонати українського одягу, національних дитячих іграшок, серед яких найбільше приковує увагу величезна лялька-мотанка людського зросту. Ось тут і було зроблено чи не найбільше фотознімків.

         Не потрібно вигадувати машину часу, щоб зазирнути в минуле, ліпше відвідати Державний історико-культурний заповідник «Буша». Що ми, власне, і зробили.