Щоденник учителя: Лядово

З ЛЕГКОЇ РУКИ БЛАГОДІЙНИКА

Гарної осінньої днини учні нашої школи у супроводі місцевого священика отця Михаїла, учителя християнської етики Тетяни Степанівни і вчителя української мови та літератури Галини Іванівни відправились на прощу до так званого Подільського Афона – Лядівського скельного монастиря, датованого XІ століттям, який красується на високій скельній горі над Дністром, що на кордоні з Молдавією.

Цікаві перекази про заснування печерного монастиря маленькі паломники почули з уст монаха, який повідав, що, повертаючись зі Святої Афонської гори до Києва у 1013 році, Преподобний Антоній зупинився в Лядово, власноруч викопав печеру, в якій оселився на два роки. Над келією Преподобного можна угледіти на скалі величезний візерунок, що нагадує відбиток стопи. Точнісінько такий, який можна побачити на Почаївській іконі Божої Матері! Швидше за все це знак того, що дана земля благословенна.

Головний печерний храм названий на честь Усічення чесної Глави Іоанна Предтечі. В монастирських стінах знаходиться ікона св. Іоанна Хрестителя з великою святинею – часточкою мощів святого.

Сучасна монастирська споруда нагадує архітектуру давньої Візантії і Афона. У будівництві монастиря використовуються тільки природні матеріали : камінь, смальта, черепиця, дерево.

Після відвідин монастиря монах провів школярів до лікувального джерела, з якого колись пив воду сам Антоній, втамовуючи спрагу. Загадкою залишається той факт, що температура води в будь-яку пору року становить + 4 t С. Маленькі паломники скуштували святої водички, втамувавши духовну і тілесну спрагу, вмили личка з джерела, над яким Преподобний Антоній здійснював колись молитву та попрямували далі за монахом.

Дедалі ставало все цікавіше… Монах провів до утаємниченої крипти-костніци, де зберігаються нетлінні мощі ченців, що проживали в різні часи в монастирі. На полицях склепу акуратно складені справжні черепи. Від видовища перехоплювало дух, подекуди пробігали мурашки по тілу. Наш провідник розказав, що якщо покласти руку над черепом, можна відчути тепло. Чим жовтіші рештки, тим більше монах молився з-за життя.

Обов’язковим ритуалом відвідин святині є частування паломників монастирською їжею. Відвідавши монастирські страви, ( борщ, гречана каша, компот) дівчинка здивовано зауважила : «Я ще такої смачної каші не їла . Вдома каша не така, як тут ». На що отець Михаїл відповів: «Смачна, бо готувалася з молитвою». Задоволена відповіддю священика дівчинка знову приступила до трапези.

Поштовхом до поїздки у святе місце став благородний жест колишнього учня нашої школи Танащука Володимира Васильовича, нині добре знаного київського юриста, який і передав половину коштів на екскурсію. Маленькі паломники вдячні своєму меценатові за приємний сюрприз, адже найкращий подарунок той, який залишає незабутній слід у маленькій дитячій душі та багато позитивних вражень. А що може бути кращим за подаровані емоції, враження, знання? І за християнською традицією учні від душі бажають своєму благодійнику, щоб добро сторицею повернулося!